Телемедицина в Україні: проблеми впровадження та методи їх вирішення
17.04.2020
Про телемедицину в Україні все частіше говорять в контексті поширення коронавірусу COVID-19 як про альтернативу прямим візитам до лікарів первинної медичної допомоги. Кількість людей, які користуються послугами телемедицини, зростає з кожним днем. Телемедичні проекти в Західній Європі і Північній Америці стартували значно раніше, ніж в Україні. Тому якщо у нас ця галузь лише формується, то за кордоном вона переживає бурхливе зростання.
Перспективи телемедицини в Україні
Пацієнти отримають доступ до більш широкого списку послуг, а час очікування онлайн-прийому у лікаря скоротиться. Опитування показують, що у середньому час, витрачений на похід до лікаря разом з дорогою та чергами у стінах поліклініки, становить близько 2 годин. Натомість онлайн-прийом у форматі первинної консультації триває у середньому 15-20 хв.
Передбачається, що телемедична і офлайн-база (тобто дані на папері, які зберігаються в звичайних поліклініках) об'єднаються, і вся інформація про здоров'я людей буде зберігатися у цифровому форматі. Як відомо, Україна знаходиться на цьому шляху, і eHealth уже дає можливість швидко отримати медичну інформацію, а лікарям — правильно ставити діагноз з урахуванням цілісної картини здоров’я пацієнта. Також, сьогодні діють медичні інформаційні системи, до яких можна підключити телемедичний модуль, наприклад, МІС “Медстар” і спеціалізована інтернет-платформа для телемедицини Telemed24.
Варто очікувати, що телемедицина включатиме в себе міжнародне співробітництво лікарів — людям більше не доведеться їздити на консультації в іншу країну.
Телемедицина — оптимальне рішення для населення, яке проживає у віддалених і сільських місцевостях з низькою доступністю медичних послуг і нестачею персоналу. Технології телемедичного зв'язку і телеметрії здатні долати територіальні і часові бар'єри між медичними працівниками і пацієнтам, незалежно від місця перебування. Однак в українських реаліях, де у селах більшість фельдшерсько-акушерських пунктів знаходиться без водопостачання, а у 82% сільських амбулаторіях банально немає санвузлів, про якісне обладнання говорити зарано.
Хоча жителі сіл за медичними послугами їздять в інші населені пункти, долаючи таким чином до 100 км бездоріжжя, тим паче під час карантину, — чи ж це не привід переглянути доцільність впровадження телемедичних послуг?
Які на сьогодні є певні перешкоди до введення і активного застосування телемедицини у сфері охорони здоров’я в Україні, — про це далі.
Інтернет-покриття і технічне обладнання
Можливості застосування онлайн-консультацій обмежені нестабільністю підключення до Інтернету по областях, за межами великих міст. Загалом, для телемедицини використання відеозв'язку потрібно не завжди — іноді вистачає і простого телефонного дзвінка. Проте навіть 3G-покриття є далеко не скрізь по Україні.
У березні 2019 року було проведене онлайн-анкетування 1108 лікарів первинної ланки, які працюють у населених пунктах з чисельністю населення до 100 тис. осіб у п’яти областях (Дніпропетровській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненській, Харківській).
Результати цього опитування спростували поширену тезу, що впровадження телемедицини є неможливим в Україні, особливо в сільській місцевості, через погане забезпечення комп’ютерами і недоступність інтернету. Насправді, за свідченнями лікарів, 94% з них мають персональний комп’ютер на своєму робочому місці, а 90% — мають доступ в інтернет з комп’ютера на своєму робочому місці постійно або більшу частину часу.
Разом з тим, очевидні такі перешкоди:
- перебої в роботі Інтернет-каналів можуть призвести до затримок при передачі зображень;
- низька якість або і відсутність апаратного забезпечення (наприклад, веб-камер і засобів телеметрії) обмежує ефективність дистанційної діагностики;
- можливі проблеми несумісності програмного забезпечення і збої обладнання або комп'ютерних систем;
- низьке покриття інтернет-зв'язку обмежує використання відеоконференцій в реальному часі.
Необхідно враховувати вартість апаратного та програмного забезпечення телемедицини, тобто економічну доцільність впровадження, не тільки для комерційних, а й для державних лікувальних закладів. Крім того, програмно-апаратні засоби повинні мати простий інтерфейс для користувачів, зокрема лікарів та пацієнтів.
Навички медперсоналу
Недоліки інтернет-покриття, в поєднанні з нестачею техніки, є серйозною перешкодою на шляху впровадження телемедицини в Україні. Чи ж достатньо нашим лікарям необхідних навичок для роботи з технікою і чи не буде страху за необхідності відповідати за дороге обладнання, яке може зламатися?
«Лікарі моєї поліклініки сприйняли впровадження телемедичної системи неоднозначно. У зв’язку з тим, що більшість з них старшого віку та звикли приймати пацієнта в умовах амбулаторії, вони мають деякі труднощі з роботою на ноутбуці», — розповідає лікарка загальної практики-сімейної медицини з Київщини.
Таким чином, медиків варто було б спочатку спеціально навчити. Брак персоналу, що володіє комп'ютерною грамотністю і має досвід роботи з комп'ютерною технікою, в поєднанні з тривалим процесом освоєння медичних приладів, що працюють з підключенням до комп'ютера, може також перешкоджати поширенню телемедицини.
Проте сьогодні існує велика кількість програм та ініціатив із покращення цифрової грамотності медичного персоналу, а володіння комп'ютером стає є нормою сучасного життя.
Економічні вигоди
Відсутність ефективних економічних моделей діяльності, заснованої на практиці телемедичних консультацій значною мірою ступорить розвиток напрямку. Певну проблему являє собою брак досліджень, присвячених опису економічної вигоди та ефективності застосування телемедицини. Як наслідок цього, відсутня мотивація до широкого впровадження і використання телемедицини у лікарів і працівників охорони здоров'я. Втім, і в світі телемедицина скоріше є лише одним з інструментів лікаря, а не панацеєю.
Активні описи успішних випадків, здатних переконати керівництво країн впроваджувати телемедицину інвестувати в неї, сприяли розвитку інфраструктури та збільшенню фінансування програм із впровадження телемедицини у багатьох країнах.
Правова база
Правові питання є однією з основних перешкод для впровадження телемедицини у всьому світі, не тільки в Україні. До основних правових проблем належать:
- недостатність правової бази й стандартів, що дозволяють надавати телемедичні послуги;
- недоліки політики у сфері захисту приватного життя пацієнтів і конфіденційності при передачі, зберіганні та обмін даними між медичними працівниками;
- питання аутентифікації медичних фахівців, зокрема, при роботі з електронною поштою;
- юридична відповідальність медичних фахівців, що надають послуги телемедицини;
- відсутність повноцінної законодавчої підтримки практики віддаленої діагностики в Україні та ін.
В Україні порядок надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини визначається наказами МОЗ від 26.03.2010 р. №261 «Про впровадження телемедицини в закладах охорони здоров’я» та від 19.10.2015 р. №681 «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров’я».
Під час проведення телемедичного консультування застосовують уніфіковані клінічні протоколи, стандарти медичної допомоги, затверджені наказами МОЗ, вимоги законодавства, деонтологічні рекомендації щодо згоди пацієнта та права пацієнта на таємницю про стан здоров’я.
Існує думка, що Україна має необхідну нормативну базу для телемедицини. Насамперед для сільської охорони здоров'я (ЗУ «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», у якому прописано використання телемедицини, як одного з напрямків «цифрового здоров'я» (digital health)).
Є питання щодо захисту конфіденційності, достоїнства і приватного життя. Для захисту персональних даних пацієнта в Україні пропонують застосовувати різні криптоалгоритми, а для підтвердження діагнозу чи переданої інформації лікарем-консультантом — електронний цифровий підпис.
Декларації і оплата телемедичних послуг
Єдина в Україні платформа для онлайн-консультування задекларованих пацієнтів, яка передає дані до Електронної системи охорони здоров’я України (eHealth) — Telemed24. Вирішення питання сплати послуги не турбує ані лікаря, ані пацієнта — гроші за онлайн-консультацію в будь-якому разі надійдуть у медичний заклад на основі щомісячного звіту до НСЗУ.
Досі відкрите питання щодо тих пацієнтів, які ще не уклали декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги.
«86% населення нашого району уже мають декларації із сімейним лікарем. Але ми стикаємося з тим, що люди, які щойно прибули з-за кордону, і ще не мають декларації, звернувшись за місцем проживання, не мають власного сімейного лікаря. Ми спостерігаємо й консультуємо і таких пацієнтів. Ці люди також можуть записатися на онлайн-консультацію та отримати допомогу сімейного лікаря», — зазначає Черевань Т. В., головний лікар КП "Чугуївський районний центр ПМСД".
До речі, днями Міністерство охорони здоров'я значно спростило алгоритм укладання декларацій на час карантину: укласти декларацію з сімейним лікарем можна онлайн. Щоб підписати декларацію, потрібно обрати лікаря та у телефонному режимі зв'язатись із ним.
Ментальні бар'єри
Однією з перешкод впровадження телемедицини є комплекс людських і культурних факторів. Деякі пацієнти і медичні працівники чинять опір застосуванню сучасних цифрових моделей лікування, які відрізняються від традиційних підходів або місцевої практики. Інші ж — просто не володіють достатньою обізнаністю в галузі використання методів телемедицини.
Найбільш значною перешкодою, за даними зарубіжних досліджень, є психологічні та культурні відмінності між пацієнтами (особливо з малозабезпечених верств населення) і постачальниками медичних послуг. Опитування жителів віддалених населених пунктів України показало, що багато хто взагалі не знає про телемедицину.
Таким чином, існує потреба постійно проводити освітні заходи з поширення інформації серед населення про такий вид послуг та його переваги.
Висновки
Зважаючи на гостру необхідність впровадження дистанційних засобів медичної допомоги в умовах пандемії SARS-CoV2, потрібно швидко створити відповідну інфраструктуру телемедицини.
Україна знаходиться на початковому етапі по використанню засобів цифрової медицини. Наприклад, сьогодні можна через мобільний додаток знайти лікаря, записатися на онлайн-прийом чи укласти декларацію.
Проте є ряд невирішених проблем, серед яких: недостатня проінформованість про ефективність телемедицини серед населення, відсутність мотивації лікарів до застосування телемедичних інструментів в роботі, недоліки нормативно-правової бази, але найбільше — обмеження в апаратно-технічному забезпеченні. Дещо можна вирішити шляхом збагачення досвіду використання ІТ-технологій, однак отримання державної та інституційної підтримки може бути вирішальним фактором для успіху телемедицини.
